1. ПОЯВА БРАХМИ
Першим пурушою є Каранодакашаї Вішну. Із пір на Його шкірі з’являються незліченні всесвіти. Він лежить на океані ка̄ран̣а, звідки Він кидає погляд на Свою матеріальну природу, що відразу призводить до виникнення махат-таттви. Заряджена енергією Господа матеріальна природа відразу створює незліченні всесвіти. У кожний всесвіт пуруша входить у формі Гарбходакашаї Вішну і лежить на водах Свого тіла, що заповнюють половину всесвіту. З Гарбходакашаї Вішну виходить експансія Кширодакашаї Вішну, яка є спільною Параматмою всіх живих істот. Його називають Харі, і Він є джерелом всіх втілень у Всесвіті.
Матеріальна гуна пристрасті привела в рух тонку форму творіння, до якої була прикута увага Господа, і змусила її вийти з Його утроби. Вийшовши з утроби Господа, сукупна форма кармічної діяльності живих істот прийняла контури бутона лотоса, породженого Особою Вішну. Господь Вішну в образі Наддуші Сам увійшов у світовий лотос і вклав у нього всі гуни матеріальної природи. Квітка лотоса – це всесвітня вірат-рупа, або гігантська форма Господа, яка існує у матеріальному світі. У вірат-рупі зосереджена сукупна кармічна діяльність всіх живих істот, зумовлених матеріальною природою. Підкоряючись Його вищій волі, цей лотос, подібно до сонця, осяяв усе навколо яскравим світлом і осушив безмежні води потопу.
З квітки вселенського лотоса на вершині стебла з’являється Брахма – володар всесвіту, батько всіх живих істот і головний серед напівбогів-конструкторів у Всесвіті, що беруть участь у створенні досконалого порядку у всесвіті і керують ним. Він уособлює ведичну мудрість і його називають самонародженим. На відміну від решти, у нього немає матеріального батька, і тому його називають свайамбхӯ, що означає «самонароджений». Коли творіння руйнується, Брахма занурюється в сон разом із Нараяною, а коли починається новий цикл творіння, він народжується знову. Пост Брахми – творця всесвіту – надається найчистішій живій істоті.
Брахма, що народився з квітки лотоса, не бачив навколишній світ, хоча й сидів на самому віночку квітки, тому він обійшов увесь космічний простір, обертаючи очима у всіх напрямках. Так у нього з’явилися чотири голови, які відповідають чотирьом сторонам світу. Протягом цілої юґи, тривалість якої неможливо навіть виміряти в сонячних роках, Він не зміг до кінця збагнути ні творіння, ні лотос, ні себе самого. Наприкінці юґи задув вітер спустошення, здіймаючи величезні кругові хвилі та розгойдуючи лотос.
Перебуваючи в невіданні, Господь Брахма міркував: “Хто я, що сидить на цьому лотосі? Звідки він росте? Там, внизу, обов’язково має бути щось таке, звідки виріс цей лотос, і воно, зважаючи на все, знаходиться під водою.” Розмірковуючи над цим, Господь Брахма каналом у стеблі лотоса спустився під воду. Однак, навіть увійшовши в стебло лотоса і наблизившись до пупка Вішну, він не зміг виявити корінь лотоса. У пошуках причини своєї появи на світ Брахма досяг тієї межі, за якою обривалося його життя. Ця межа визначає колесо вічності в руках Вішну, що породжує в умах живих істот страх, одним із проявів якого є страх смерті.